Книга : Нариси з історії митної справи та митного законодавства України-Руси, Київ, 2005 р., 635 сторінок (спільний результат роботи київських та донецьких авторів - : Дідусенко П.М., Пахневський С.А., Мавродій Т.С., Лисицький О.В., Костюк В.П.) під загальною редакцією Дідусенко Павла Миколайовича є справжньою науковою сенсацією. Вперше , на підставі великого джерельного та фактичного матеріалу, великої кількості порівняльних таблиць ,а також ілюстрованого матеріалу , кольорових карт було висвітлено історію становлення та розвитку митної справи та законодавчого регулювання правовідносин у даній сфері від найдавніших часів до сучасного періоду на території Русі (України).

Охарактеризовано джерела формування вітчизняного митного законодавства, показано особливості організації митної справи до н.е. на теритоії сучасної України (грецькі колонії в Північному Причорномор"ї - чітко показано нероздільні економічні та етнічні і культурні зв"язки кримської території з рештою частиною України : з Південною , Центральною та Північними частинами України, які ніколи не припинялися , про що свідчать письмові та археологічні джерела). Більше того, в перші століття нашої ери греки повністю вже заселяли Південь України, а в часи середньовіччя частково перемістилися на Північ України, де в м.Ніжині складали основну частину населення, і дане місто було головними економічним та торговим центром української держави Гетьманщини ( член авторського колективу даної наукової праці Мавродій Т.С. є уродженкою м.Донецьк і гречанкою за національністю - нащадком тих греків , які ще в 7 - 6 ст. до н.е. прибули в Північне Причорномор"я та колонізували його територію ). Одним із гасел національно-визвольної війни Б.Хмельницького було гасло : "За нашу грецьку православну віру !". Греки досить часто брали на відкуп (в оренду) митні збори на Гетьманщині, та відстоювали права купців. Московські царі , починапючи із царя Олексія Михайловича постійно просять в українськах гетьманів з Києва присилати українських перекладачів з грецької мови , щоб вони робили нові переклади церковних книг з грецької мові/ в Московщині в цей час хрестились двома пальцами та ін./. Як виявилось в Московській державі були відсутні знавці грецької мови.Таких було надіслано із Гетьманщини.Київське православне духовенство почало "навчати" москвитян справжнім православним канонам відповідно до грецької віри. При Петрі 1 "приглашения" українського духовенства до Московщини досягло свого апогею. "В той час, як в Московській державі греків та Константинопольського патріарха ще в середині 17 століття вважали "латинниками", "антихристами" : необхідно було в 1666-1667 роках на Соборі примусом вводити дійсні православні канони, що викликало в Московщині рух "старообрядництва". В той час, як в українських землях , всі гетьмани , починаючи з Б.Хмельницького , звільняли грецьких купців від сплати внутрішніх мит на території Гетьманщини. В другій половині 17 століття та на початку 18 століття зростає експорт книжкової продукції із Гетьманщини до Московської держави, як правило, це була релігійна література. Експансія руського (київського) духовенства до Московії , де воно зайняло панівне становище , стало роковим, власне, для самої Русі (України), оскільки в подальшому "київське духовенство в еміграції", маючи на меті благі наміри (порятунок православ"я) , причепило Московщині ідею , що Московщина є власне Русь і має захищати православ"я всієї Русі. Яким був цей захист показали послідуючі події.
Також висвітлено зародження данницьких відносин : примушування платити данину в перші століття н.е. , митну справу в часи Древньої Русі , митну справу та митне законодавство в українських землях 14 та 16 століттях .

Що ж до назви "Русь" та "Руська земля" , то ці терміни стосувалися в 12 та 13 століттях лише центральних земель сучасної України, що однозначно підтверджується літописними свідченнями, яких заперечити аж ніяк не вдається. "Поїхати в Русь" означало поїхати на Київщину. Назва "Русь" як поняття, що охоплює Київщину та прилеглі території , протиставляєтья в усіх редакціях Руського літопису (Іпатіївському, Лаврентіївському та Новгородському) іншим територіям держави. Російський вчений М.Тихомиров зазначав : " В історичній науці давно вже відзначено, що в 12 - 13 ст. назва "Русь" означала певну країну - саме київську землю". Що стосується , власне російських земель , то Київський, Суздальський і перший Новогородський літописи засвідчуюють, що північні князівства не вважали себе Руссю.
Так, Ростислав, син Юрія, ростовського князя був із ганьбою вигнаний Ізяславом із Києва. Він прийшов до свого батька в Суздаль і , вдаривши чолом , поскаржився на це. У відповідь князь Юрій відповів :"тако ли мне части нету въ Руской земли и моимъ детемъ". Тобто : немає ні мені , ні моїм дітям шани в Руській землі. Руська земля у князя Юрія - це територія сучасної України. Під 1154 р. і Іпатіївському літописі читаємо : "Томъ же лете пойде Дюрги (Юрий) съ ростовцы и съ суздальци и съ всеми детьми в Русь". І знову ж, "іти в Русь" означало прямувати не куди інде , а саме на територію сучасної України.
Під 1175 роком Лаврентіївський літопис , описуючи нараду в місті Владимирі післі вбивства Андрія Боголюбського , говорить : "Князь наш убьен, а детей у него нету, сынок у него в Новгороде, а братья его в Руси". В 1187 році київський князь Рюрик послав у Суздаль до князя Всеволода сватати його дочку Верхуславу за свого сина Ростислава. Всеволод згодився , дав велике придане і "відпустив її в Русь". Князь Рюрик справив пишне весілля , якого "несть не бывало в Руси", а потім тих, що привезли Верхуславу із Суздаля "Якова свата и с бояры одпустил ко Всеволоду в Суздаль". Як бачимо Володимиро - Суздальська земля тут виразно не "Русь".
У Новгородських літописах Новгород і його земля чітко протиставляється "Русі" - півдню, Києву. Для новгородців їхати до Києва означало їхати на Русь, а поверталися вони до себе в "Новгород", а не в "Руську землю". Під 1149 р. Новгородський літопис зазначив :"иде архиепископ Новгородский Нифонт в Русь", себто в Київ. Року 1165 Новгородський літопис(третій) зазначає ще точніше : "і ходи игумен Юрьевский (Новгородського монастиря) в Русь , в Киев град". Те ж саме характерне для Лаврентіївського (Володимиро-Суздальського ) літопису. В уяві суздальців київський князь, повертаючись із походу в Ростово-Суздальську землю до себе в Київ, їде "в Русь". Для суздальського літописця "Русь"- Південь, Придніпров"я, Київ, а він сам житель землі Суздальської".
Відомий російський академік Б.Рибаков наголошував : "Словами "Руська земля" позначалася лише Придніпровська Русь, яка обіймала лісостепову смугу від Києва до Курська. Він нарахував та зафіксував у своїх працях за роками основні повідомлення руських літописців 12 ст. про "Русь", як про Центральну частину України . В Іпатіївському літописі це роки : 1140, 1141, 1144, 1148, 1149, 1150, 1152, 1154,1 155, 1174, 1175, 1177, 1180, 1187, 1190,1195; в Лаврентіївському літописі роки : 1139, 1204, 1205, 1249; в Новгородському І літописі роки : 1142, 1218, 1257.
Назва "Русь" і "Руська земля" , - на погляд Костомарова , - у вузькому етнічному роумінні застосовувалися тільки до території Київського, Чергнігівського та Переяславського князівств, згодом вони поширилися на Волинь і Галичину".

Особливу увагу авторами приділено митній справі в українській державі - Гетьманщині (Лівобережна Україна) в першій половині XVII - XVIII ст. та на Запоріжжі.
В цій частині даної наукової роботи автори використали наукові розробки Дідусенко Павла Миколайовича , викладені ним :
- в своїй монографії "Розвідки про митну справу в українській державі - Гетьманщині в першій половині та середині 18 століття". ( Київ, Павлім, 2002 рік, 218 сторінок ) та наукових статтях :
- Митна справа на Гетьманщині у 18 столітті. Система "заказаних товарів" в Україні у першій четверті 18 століття. ( Науково-практичний збірник "Актуальні проблеми юридичних наук у дослідженнях вчених". Додаток до журналу "Міліція України".- К., 2000,№2 ),
- Митна справа на Гетьманщині у 18 столітті."Объ устройстве на границахъ заставъ". ( Науково-практичний збірник "Актуальні проблеми юридичних наук у дослідженнях вчених". Додаток до журналу "Міліція України".- К., 2000,№3 ),
- Митна справа на Гетьманщині у 18 столітті. Зміни в митній справі на Україні в середині- другій половині 18 століття. ( Науково-практичний збірник "Актуальні проблеми юридичних наук у дослідженнях вчених". Додаток до журналу "Міліція України".- К., 2000, №4 ) ,
- Митна справа на Гетьманщині у 18 столітті.Митні збори на Гетьманщині у першій половині та середині 18 століття".( Науково-практичний збірник "Актуальні проблеми юридичних наук у дослідженнях вчених". Додаток до журналу "Міліція України".- К., 2001.- № 9-А ) .

До речі, ряд новоявлених істориків та правників безбожно "передирають" від корки до корки викладену інформацію та фактаж у вищевказаних працях Дідусенко П.М., але при цьому забувають робити посили на вказані праці Дідусенко П.М., а наукові розробки Дідусенко П.М. : видають за свої, нібито , щойно на них впало "боже просвітлення в науці", але це на їх совісті і , як науковців, хоч і важко їх назвати цим словом.

Українська держава Гетьманщина , яка виникла після національно-визвольної війни українського народу під проводом Б.Хмельницького (1648-1654 р.р.) на кінець 17 століття скоротилась до меж частини Лівобережної України і складалась із 10 полків : Гадяцького, Київського, Лубенського, Миргородського, Ніжинського, Переяславського, Полтавського, Прилуцького, Стародубського і Черніговського (В таких географічних межах вона проіснувала до свого знищення : 60 -і роки 18 століття). Полки Гетьманщини були поділені на сотні. Роль уряду держави Гетьманщини виконувала Генеральна військова канцелярія. В першій половині 18 століття Московщина вела свої зносини з українською державою спочатку через Посольську канцелярію, а потім через Колегію іноземних справ. Тобто, стосунки з Гетьманщиною московити вели через свої інститути , які вели зносини з іноземними державами. Правда , за ради справедливості необхідно відмітити , що із 1722 по 1727 р.р. московським царем Петром ! було ліквідовано посаду Гетьмана (щоправда посада Гетьмана була відновелена наприкінці 1727 року) та передано керівництво Малоросійській колегії, що викликало бурхливе невдоволення населення Гетьманщини та Запорізької Січі, і Малоросійську колегію було ліквідовано.
Крім цього, в науковій роботі також було використано наукові розробки Дідусенко П.М., викладені ним у вищевказаних науковій монографії та статтях , які стосуються взаємовідносин між Гетьманщиною і Запорізькою Січчю, Гетьманщини та Кримом і Османською імперії , між Запорізькою Січчю і Криму та Османською імперією в сфері торгівлі та митних взаємовідносин. Мова йде про дві угоди. Перша , це угода 1649 року, укладена між Османською імперією та Запорізькою Січчю ( Військом Запорізьким ).Згдіно цієї угоди турецький султан дозволив увага: руським купцям ( дійсно турки руським в той час, як правило , вважали тільки жителів сучасної України, а росіян називали московитянами ) "вільно ходити " Чорним морем , зупинятися в будь-яких портах і торгувати в будь-яких турецьких землях. Українські купці звільнялись від мит та податків терміном на 100 років. Друга угода , це угода 1692 року укладена між Військом Запорізьким та Кримом. Згідно цієї угоди українські купці зрівнювалися з правами з кримсько-татарськими купцями, тобто кримсько-татарські купці мали такіж само право в Гетьманщині, як і українські, і навпаки : українські купці мали такіж само права , як татари в Криму.Щоб запобігти уникненню сплати мита, встановлювалося, що українські купці повинні були їхати шляхом через Переволочну на Газі-Керман, а кримсько-татарські - прямо на Переволочну. Українські купці мали право будувати складські приміщення для своїх товарів у турецьких містах та портах. Як на території Війська Запорізького , так і в Туреччині мусив бути резидент цих країн, а турецький резидент, окрім того, зобов"язаний був видавати паспорти для вільного проходу українських купців з галерами або кораблями куди вони захочуть. Крім того, на Запоріжжі українським купцям, які їхали до Криму , надавали охорону, а коли траплявся нещасний випадок - чи то худобу покрадуть татари, чи то інших зазнає кривд - український купець мав можливість записати скаргу до журналу, який було запроваджено в Запорізькій Військовій канцелярії, або сам купець записував скаргу, або це робили свідки. Потім на підставі цих записів робився реєстр претензій до кримських татар. Тут же в Січі мешкали й іноземці : вірменські, грецькі та сербські та інших національнстей купці. Запорізька Січ відігравала роль "адвоката" Гетьманщини в зовнішньо-торгівельних відносинах із Кримом та Османською імперією.
Авторами було використано наукові розробки Дідусенко П.М., викладені ним у вже згаданих вище працях , які стосуються вивчення боротьби в урядових установах Московщини за підпорядкування української митної системи та за введення нових " московских " митних порядків в українській державі : Гетьманщині, та за знищення українського національного ринку. Оскільки на Гетьманщині існувала лояльна митна система (запозичена із часів польського панування), основою якої були митні тарифи : індукта ( мито за ввезення товарів) та евекта ( мито за вивезення товарів), які становили 2 % від вартості товарів, що ввозилися та вивозилися з України, а це приваблювало іноземних купців. Вказані митні збори направлялись до скарбу Гетьманщини. В перші десятиріччя 18 століття сума зібраного індуктного збору становила 10 тисяч московських рублів , У 1731 році - 20 тис. рублів, у 1740 - 27 тис. рублів, у 1754 році - 48 148 рублів , 85 коп,що становило фактично 1/2 гетьманського скарбу. Московський "рубль" першої половини 18 століття рівнявся 9 - 10 московським рублям кінця 19 століття.Московське царство на кордоні із Гетьманщиною в період її існування мало 3 митниці : в Брянську, Сівську та в Курську. Інколи купці користувалися послугами Білгородської митниці , але , як правило нею користувалися купці Слобідської України (Харківщина). Вказані митниці проіснували до 13 квітня 1758 року , тобто вони припинили своє існування разом із знищенням української митної системи.Праця містить цікаві відомості про передачу митних зборів на відкуп ( в оренду) різного роду підприємцям, що інколи приводило до зловживань останніх по відношенню до купців. В той час, як московські товари не могли конкорувати на українському ринку. Українські купці були головними поставниками до країн Західної Європи такої продукції : збіжжя (зернових), рогатої худоби (волів) , ревеню, ікри, воску, конопляної олії, юхти, смоли, клею ( а дана українська продукція мала монопольне становище в цих країнах, а Україна була монополістом щодо постачання цієї продукції в Європу.
__________________________